Масові розстріли

Щодня, до 18 грудня 1941 року, партії приречених по 1500 – 2000 чоловік нескінченними колонами тяглися до останнього свого місця буття: Мостового, Доманівки, до колишніх колгоспів «Червона зірка», «Радянський селянин», радгоспів «Суха Балка», ім. Фрунзе, ім. Енгельса, «Акмечетські Ставки», «Богданівка». В кого ще теплилося життя, ледве добрівши до свого кінцевого пункту, охлялі, стомлені, відразу ж падали на напівпрогнилу, зіпрілу підстилку у відведених для ночівлі брудних, без вікон і дверей, конюшнях, свинарниках, корівниках, сараях, занедбаних клубах, гаражах, майстернях, складах. Холодний протяг пронизував виснажені, ледь прикриті ганчір’ям тіла, руки і ноги немилосердно проймали зашпори. Люди тіснилися в гурт, щоб бодай якось зігрітися, забувши про голод і спрагу. Проте невідступні морози та голод до ранку умертвляли десятки і сотні найбільш кволих і захирілих. Трупи небіжчиків, які довго не прибирались, неймовірна антисанітарія, велика скупченість невільників, відсутність харчування призводили до спалахів захворювань тифом і дизентерією. З 19 грудня 1941 року до середини лютого 1942 року тривали масові розстріли. За цей час в Мостовому і навколишніх селах окупанти знищили майже 40 тисяч, а в Доманівці – 18 тисяч євреїв. Керівниками і безпосередніми учасниками кривавого злочину були начальник польового гестапо В.Крігер, есесівець О.Герінг, комендант Доманівської жандармерії П.Гелітар, жандарми Ангел, Довлатас, Посталаті, начальник поліції Нікора. В акті від 5 квітня 1944 року комісії по розслідуванню злочинів, вчинених окупантами в Доманівці, зазначено, що нею виявлені за лісонасадженням на захід від колишнього будинку райвиконкому три могили довжиною 10 – 12 м і шириною 2,5 м, десять окопів довжиною від 4 до 10 м, вщерть заповнені трупами розстріляних. Ще більші сліди злочинів виявлені на схід від селища, на полях колгоспу «Радянський селянин» - найбільша з могил розміром 3х20 м, десять розміром 2х4 м, дві шириною 4 м і довжиною 8 м, дві такі ж на захід від Чуйки, де на великій площі за масою решток неперегорілих повністю людських кісток виявлено і місце спалювання небіжчиків, а поблизу салотопки, яка розміщувалась на схід від Доманівки, численні суцільні ями, в які злочинці вперемішку з людськими трупами заривали дохлих тварин. Чотирнадцятилітній Л.Рожецький, який пройшов пекло гетто в Березівці, Сирітському, Акмечетських Ставках, Доманівці і Богданівці, пізніше писав: «Я хочу, щоб з особливою ясністю запам’яталась кожна буква цих назв. Їх не можна забути. Тут були табори смерті. Тут знищувались фашистами безвинні люди тільки за те, що вони євреї… З трупів поступово створювались такі гори, що страшно було дивитись. Лежать в різних позах старики, жінки. Мертва мати пригортає в обіймах мертву дитину. Вітер ворушить сиві бороди стариків. Тепер думаю: як тоді не зійшов з розуму? Вдень і вночі сюди з усіх сторін збігались собаки. Доманівські пси розжиріли, як барани. Вдень і вночі вони жерли людське м’ясо, гризли людські кістки. Сморід стояв нестерпний. (Тут і далі спогади Л.Рожецького подаються за «Чорною книгою – 1» упорядників В.Гроссмана і І.Еренбурга, вид. «Інтербук» Запоріжжя, 1991 р., стор 81 – 91)