Табір смерті у Богданівці

 Ще жахливішим по жорстокості і масштабах злочину був табір смерті, створений у Богданівці. Тут в 27-ми свинарниках, кожен з яких був розрахований на 200 свиней, фашисти розміщували до двох тисяч і більше в’язнів. Так само, як і в Доманівці, люди сотнями гинули від голоду, холоду і хвороб – значна частина тих, кого тримали просто неба у відкритих літніх таборах для свиней. 21 грудня 1941 року румунські жандарми приступили до розстрілу мирних громадян. Їм допомагали вершити криваву акцію есесівці на чолі з оберштурмфюрером Гартунгом. Партії приречених зганяли до яру, поблизу соснового бору. Л.Рожецький згадує: «Смертників роздягали догола, потім підводили до яру і ставили на коліна, обличчям до Бугу. Стріляли тільки розривними кулями, прямо в потилицю. Трупи скидали вниз. На очах чоловіка вбивали жінку. Потім вбивали його самого». З краю урвища вбиті, а часто тільки поранені, падали на дно яру, де палахкотіло велетенське вогнище з соломи, очерету та дров. Маленьких дітей і кволих кидали в полум’я живцем. Штабелі трупів горіли цілодобово. Розслідуванням Надзвичайної державної комісії, очолюваної депутатом Верховної Ради СРСР В.Ф.Михайлюченком, та судово-медичних експертів в складі дійсного члена Академії наук України Г.І.Маркелова, професора судової медицини Ф.Н.Жмайловича, доцента Одеського медичного інституту А.Н.Целларіуса, головного паталого-анатома 3-го Українського фронту полковника медичної служби Р.Д.Штерна встанослено, що окупанти розстріляли в цьому таборі майже 52 тисячі в’язнів. Ніхто і ніяк не знайде виправдання їх мерзенній розпусті, коли на ніч насильно тягли для тваринної втіхи чорнявих бранок-красунь, а вранці безцеремонно волокли їх, зганьблених, принижених, розтерзаних і немічних, на страту. А чим завнили беззахисні діти, півсотні яких п’яні кати безжалісно розсікли кулеметною чергою біля колишнього льодника? Неповнолітній Л.Рожецький ще в ті жахливі і трагічні дні уявляв пам’ятник, яикй з часом постане біля сумно відомого богданівського яру тисячам безвинних жертв кривавого геноциду із таким зворушливим написом на ньому: «Прошу, хто б не був ти, зупинись. О, подорожній благородний, І яр похмурий і холодний В журбі довкола обдивись. Втамуй і гнів, і хвилювання, В скорботі не опускай очей, Прах спопелілих тут людей Вшануй хвилиною мовчання». А ще були масові розстріли на території садиб радгоспів «Акмечетські Ставки», імені Енгельса в селах Маринівка, Маренбург, Новоселівка, Ново-Кантакузівка, Миколаївка, Володимирівка, Молдавка. Всього понад 120 тисяч громадян закатували, знищили фашисти і їх прихвостні в Доманівському районі. 13 грудня 1945 року трудящі Одеси звернулися до суддів Нюрнбернзького процесу із звинуваченням німецько-фашистським злочинцям! «…О, сівачі страхітливої смерті, хто може вам простити Богданівку – цей жахливий Майданек Одещини! Хай тіні жертв Майданека, Дахау, Освенціма, Богданівки, Бабиного Яру постануть з надр землі, хай передсмертний зойк невинно замучених залунає в залі нюрнбернського суду!..» І перед цим судом міжнародного військового трибуналу постав в січні 1946 року затятий винищувач мирного населення глава однієї з оперативних есесівських груп О.Олендорф, на совісті якого 90 тисяч розстріляних чоловіків, жінок та дітей. А ще раніше, в травні 1945 року, румунський народний трибунал судив 38 військових злочинців. Звинувачувальний акт обґрунтовано доводить, що одним із головних організаторів масових вбивств на території Доманівського району був полклвник Ізопеску – префект Голтянського (Первомайського) повіту. Він створив гетто і табори для євреїв і циган, зігнаних сюди з Бесарабії, Буковини, Трансністрії – Задністров’я, тобто з тимчасово окупованих румунами територій Одеської, ряду районів Вінницької та Миколаївської областей. Перед тим, як розстрілювати в’язнів, Ізопеску грабував їх – відбирав коштовності і цінні речі. Він підписав наказ на знищення 44-х тисяч невільників в богданівському таборі, а військовий суддя Манеску ще на 16 тисяч в’язнів в Богданівці та 18 тисяч в Доманівці. Полковнику Ізопеску допомагали субпрефект повіту Падуре – він же винний у знищенні чотирьох тисяч інтернованих в таборі радгоспу «Акмечетські Ставки» та суддя Веманеску. Начальник жандармерії в селі Богданівка Мелінеску, який відмовився виконати наказ про знищення євреїв в богданівському таборі, заявив, що цей наказ виконали 60 жандармів, які прибули із Голти. Він підтвердив про безпосередню причетність до злочинів в Богданівці Ізопеску і Манеску. Проте суд встановив, що Мелінеску разом з підсудними Бобей і Крістіну знущались над в’язнями за найдрібніші порушення жорстокого табірного режиму, вони ж звинувачені в грабіжництві знедолених. Кат Ізопеску, по лікті забризканий кров’ю дітей і матерів, не гидував фотографувати найбільш «захоплюючі сценки». Звіроподібний виродок по-садистськи спокійно увічнював «свою роботу». Всі злочинці понесли заслужену кару. В жорстоких таборах смерті на Доманівщині загинули люди багатьох професій. Серед них відомі вчені, професори одеських вузів, лікарі, вчителі, артисти…